Розвиток мовлення

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ
Усний переказ тексту публіцистичного стилю
із творчим завданням
Мета: удосконалювати вміння  сприймати текст, відтворювати його зміст із дотриманням характерних особливостей заданого стилю та вжитих у вихідному тексті типів мовлення; удосконалювати текстотворчі вміння; розвивати мислення та усне мовлення, збагачувати та уточнювати словниковий запас, розвивати пам'ять, удосконалювати орфоепічні навички та інтонаційну вправність.
Обладнання: текст для переказу.
ХІД УРОКУ
І. Повідомлення мети і завдань уроку.
ІІ. Підготовка до роботи над переказом.
◊ Читання тексту вчителем або учнями.
◊ З’ясування лексичного значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.
◊ Визначення теми та головної думки тексту.
◊ Визначення стилю тексту. З’ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.
◊ Самостійне складання плану тексту. Складання плану творчого завдання (2 – 3 пункти додається до плану переказу).
◊ Повторне читання вчителем тексту.
ІІІ. Усний переказ тексту. Виконання творчого завдання.
ІV. Підведення підсумків уроку.
V. Домашнє завдання.
Повторити ознаки публіцистичного стилю
Тексти для переказу
«САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…»
У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!
Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане…
У кожному слові трьох строф поезій розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, домашнього злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.
Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть…
Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати…» - то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.
Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.
Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення – віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?
А сім’ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»?
А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди…
(350 слів) (За М. Костенком)

◊ Пояснити лексичне значення слів аура (випромінюване чимось особливе поле, світло; німб), каземат (приміщення в фортеці, де тримали ув’язнених), традиція (звичаї, ідеї, норми, що передаються з покоління в покоління), контраст (різко окреслена протилежність у чомусь); вказати походження й значення фразеологізмів дев’яте коло, божественний сад.
◊ Дібрати синоніми до слів зайда, пройдисвіт і антонім до слова злагода.
◊ Скласти план тексту

О р і є н т о в н и й  п л а н

І. Восьмий вірш Шевченкового циклу «У казематі».
  1. Тепло, затишно й божественно в аурі поезії.
   2. Вгадується щось причаєне й нерозгадане.
ІІ. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима.
ІІІ. Розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо народу.
ІV. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу.
V.  Готовність Шевченка за рідне стояти до останнього подиху.
VІ. Нинішній стан української родини.
1. Законів, які надійно захищали б сім’ю, немає.
2. Кому віддано виховний простір?
3. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання сім’ї.
VІІ. Аура божественного затишку родинної злагоди в Шевченковій поезії.
◊ Вказати наявні в тексті ознаки публіцистичного стилю.
◊ Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про стан сучасної української сім’ї, роль чоловіка-батька в житті української родини та про необхідність дотримуватися національних сімейних традицій.

МИ Є НАРОД
Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі
навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.
І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.
Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо  дозволяючи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти «ворогам народу». Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудріших, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.
То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.
Уроки історії необхідно пам’ятати й роботи висновки. Від летаргічного сну ми пробудилися, здобувши незалежність, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що  таки є народом!
Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На  кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі ми, такі різні,  стали єдиними в прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.
Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».
Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди  і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.
Ми маємо головне історичне завоювання – незалежність.
(430 слів)
   (За О. Глушком)

• Пояснити лексичне значення слів інтелект (здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів), манкурт (людина, позбавлена пам»яті про свій рід, народ; перен. відступник, зрадник), зомбований (такий, що беззастережно й сліпо підкоряється волі людей, що чинять на нього вплив) та виразів ставати під прапори; вийти на стовпову дорогу; фіксувати на скрижалях історії; випростатися на повний зріст; вірус меншовартості.
• Дібрати синоніми до слів  тиран, наруга, реалізувати, демонструвати.
• Скласти план тексту.
О р і є н т о в н и й  п л а н

І. Коли ми були народом.
1. Ставали під козацькі прапори.
2. Підносилися до рівня європейського народу в філософії Г.Сковороди й поезії Т.Шевченка, Франка, Лисенка.
3. Демонстрували інтелект у відкриттях учених.
ІІ. Коли ми не були народом.
1. Сплачували завойовникам данину.
2. Терпіли наругу над вірою й культурою.
3. Оспівували чужих вождів і власних манкуртів.
ІІІ. На скрижалях історії фіксується все.
1. Усвідомлюючи себе народом, ми здобували перемоги.
2. Прирікаючи себе на голодну смерть, ставали сірою масою.
3. Найкращих знищували з благословення натовпу.
ІV. Ми ставали Хохляндією.
V.  Ми здобули незалежність.
VІ.  Доля Вітчизни в наших руках.

Записати на дошці: підносилися до рівня  великого європейського народу; наші вчені: Володимир Вернадський, Микола Кибальчич, Віктор Глушков.
Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про те, яким чином  Українська Незалежність впливає на долю молоді.






































Усний твір на морально-етичну тему
Мета: удосконалювати текстотворчі вміння та навички, розвивати мислення, усне мовлення,  збагачувати й уточнювати словниковий запас, формувати моральні переконання, українську ментальність.
Обладнання: підручник.
ХІД УРОКУ

І. Повідомлення мети і завдань уроку.
ІІ. Підготовка до роботи над переказом.
*Робота з підручником.
Виконання вправи 339 (усно). Відповісти на запитання: чи можна прочитаний текст уважати  текстом на морально-етичну тему?  Чому? Витлумачити лексичне значення слів  мораль   та  етика.
С л о в н и к.
Мораль -  система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Найважливіша функція моралі – узгодження вчинків окремих людей з інтересами інших людей та суспільства загалом. Характерною особливістю моралі є те, що вона ґрунтується не на примусі, а на силі переконання, громадської думки,  виховання, традицій, морального авторитету окремих осіб, організацій, установ. Велику роль у моралі відіграє свідомість, як суспільна, так і індивідуальна.
Етика -  філософська наука, об»єктом вивчення якої є мораль. Досліджує, як має поводитися людина (нормативна етика) та теоретичні питання про походження й суть моралі. Формулює ідеали, моральні принципи та норми людської поведінки.
• Пояснення вчителя.
Розв’язання моральних проблем та з’ясування етичних питань, осмислення  мотивів і наслідків людських вчинків завжди привертали увагу людей. Дослідженням рівня моральності  як окремої особистості, так і суспільства загалом займаються різні галузі суспільних наук. У художній формі питання моралі та етики досліджує мистецтво.
З’ясування питань моралі та етики  може бути метою учнівських творів на морально-етичні або суспільні теми.
Роботу над твором слід розпочинати з осмислення запропонованої вчителем 9або обраної учнями) теми, а також меж цієї теми. Потрібно визначити, про що слід сказати або написати, щоб цю тему розкрити, що для розкриття теми є найголовнішим, що менш істотним, проте потрібним, від чого слід відмовитися через несуттєвість або неактуальність.
Після цього необхідно обміркувати головну думку майбутнього твору: який висновок  мають зробити слухачі або читачі зі створеного учнями тексту, до чого твір має їх спонукати, закликати, від чого застерегти.
Наступний етап роботи над твором – добір фактичного матеріалу. Школярі мають дібрати факти, спираючись на які, вони розкриватимуть тему. Це можуть бути розповіді про реальні людські долі, випадки з життя, факти, пам’ять про які зберігають фольклорні твори або увиразнюють твори мистецтва.
Джерела добору фактичного матеріалу до твору такі:  власний життєвий досвід автора, спостереження, інформація з довідкової літератури, періодичної преси, свідчення учасників або свідків подій, факти, осмислені в творах мистецтва (художньої літератури, кіномистецтва і под.)
Дібравши фактичний матеріал, його необхідно систематизувати. Потрібно відокремити головне від другорядного та обміркувати  послідовність викладу думок. Для цього треба скласти план твору. У плані (складному) слід завбачити такі структурні елементи майбутнього твору, як вступ (підведення до теми), головну частину, у якій, власне, буде розкрито тему, та кінцівку, яка у творі-роздумі набуває форми висновку.
Склавши план твору, можна переходити до наступного етапу роботи –створення тексту.
* Колективне складання плану, обговорення фактичного матеріалу до твору на одну з поданих нижче тем.
o Що є для мене батьківщина? (Варіанти заголовків: Що стоїть для батька і для сина за красивим словом «батьківщина»? Мала батьківщино, ти в кожного є)
o Чи зміг би я розлучитися з батьківщиною? (Варіанти заголовків: Захлинаючь від жалю й любові від всього, що на землі оцій. Краще пити свою воду, ніж подарований мед. Ніколи нас з отчого дому не виманить срібна узда).
o Які істини я вважаю несхитними (Варіанти заголовків: Наша спадковість – совість. Не дай нікому слово «хліб» кришити. Ми, українці всі, одна сім»я: єднає нас Шевченкове ім.»я. Мати тримає на собі хату,  батько тримає на собі світ).
ІІІ. Колективне складання усного твору.
ІV. Підведення підсумків уроку.
ТВОРИ НА СУСПІЛЬНУ ТА  МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМИ
 Стисло витлумачити суть кожної з названих моральних рис. Де можливо, дібрати до їхніх назв синоніми та антоніми. До виділених назв за зразком скласти словникову статтю.
Ідейно-суспільні моральні риси: принциповість, переконаність, цинізм, демагогія, честолюбство, кар'єризм, активність.
Риси, що визначають ставлення до себе та інших: благородство, самовідданість, людяність, егоїзм, милосердя, підступність, скромність.
Риси, що характеризують людину: чесність, вірність, щирість, зрадництво, святенництво.
Риси, що виявляють ставлення до праці й власності: працелюбність, користолюбство, споживацтво, ощадливість, бюрократизм, лінощі.
Вольові риси: мужність, сміливість, витримка, малодушність.
Зразок.
СВЯТЕННИЦТВО - негативна моральна риса, різновид лицемір¬ства. Святенник (ханжа) вдає з себе зразок благочестя, і, публічно демон¬струючи свої "доброчинності", претендує на роль охоронця моральності всіх оточуючих. Перетворює моральність на формальне дотримання ритуалу, на взаємне назирання, виправдовує грубе втручання в приватне життя кожного. За С. приховано недовіру до людей, підозрілість, зневажливе ставлення до людської індивідуальності.
Зі словника етики
Прочитати. Висловити власну думку щодо того, які моральні риси особистості найвище цінуються сьогодні. Свою думку аргументувати та проілюструвати прикладами.
Поведінка особистості ґрунтується на категоріях моралі. Залежно від історичних умов то одна, то інша моральна категорія ставиться в центр, організовуючи систему моральних цінностей, зумовлюючи мораль епохи.
У первісному суспільстві створювалися лише передумови моралі суспільства. В суспільстві рабовласницькому моральна свідомість уже була сформована, проте з різкою поляризацією моралі господаря і раба.
У феодальному суспільстві закріпились такі моральні установки, які допомагали індивідууму орієнтуватись у складних соціально-статусних стосунках. Стрижневим поняттям виступало поняття честі, саме воно стало критерієм для усвідомлення особистістю її місця в соціальній піраміді, засобом утвердження її статусу і моральної гідності. Феодала принцип честі часом змушував діяти всупереч іншим доброчинностям: доброті, гуманності, інколи навіть усупереч здоровому глузду. Для простих людей той же принцип честі утворив певний світ моральних цінностей: працелюбність, гідність майстра своєї справи, чесна служба, порядність.
Для буржуазної епохи характерний інший моральний ідеал. Звіль¬нившись від феодальних родових обов'язків, особистість усвідомила свою самоцінність. Для буржуазної свідомості характерна орієнтація на збагачення, що й формує характер сенсу життя. Вектор ціннісних орієнтацій виражається еквівалентом товарного обміну ("ти - мені, я - тобі"), який вважається найвищим виявом справедливості. Суть чесності буржуазної моралі полягає у збереженні ділової репутації та "нор¬мальному" перебігу підприємницької діяльності.
Моральні вимоги соціалістичного суспільства різко відставали від реальної моральної практики, що й позначилось на зниженні загального морального рівня. У надрах суспільної свідомості 70-х років розпочалася своєрідна рефлексія на невідповідність висунутих гасел реальному станові речей, що з середини 80-х років призвело до радикальних змін у суспільстві.
З підручника філософії
Словник
Каркас - основа.  Категорії моралі - основні поняття моралі, що відбивають її найсуттєвіші сторони: добро, обов'язок, доброчинність, совість, гідність, честь.
Статус - правове становище. Моральний ідеал - поняття моральної свідомості, що включає найвищі моральні вимоги, відповідність яким дала б змогу особистості набути досконалості. Еквівалент - щось рівноцінне, рівнозначне: відповідник. Рефлексія - роздуми людини над власними думками й переживаннями, самоаналіз.
     Використавши інформацію з тексту попередньої вправи, скласти висловлювання на тему: «Моральні цінності сучасного суспільства». Визначити формулу сенсу життя своїх ровесників. Висловити власне ставлення до такого формулювання сенсу життя. Висловлювання побудувати так: ТЕЗА – ДОКАЗ -ВИСНОВОК.
Прочитати. Використавши інформацію з тексту, пояснити, у чому полягає відмінність між індуктивним та дедуктивним характером роздуму.  Яку форму  будови роздуму ви використали, виконуючи попередню вправу?
Розрізняють дві форми  будови умовиводу: дедуктивний та індук¬тивний.
Якщо загальне положення, яке потребує доведення, вже відоме, застосовується дедуктивна форма. Схема такого умовиводу має вигляд: ТЕЗА - ДОКАЗ (ДОКАЗИ) - ВИСНОВОК.
Щоб за наявності фактів зробити певний висновок, використовують індуктивну форму умовиводу. Його схема: ДОКАЗИ (факти, їхній аналіз і синтез) - ВИСНОВОК. Теза в такому роздумі відсутня.
 Використовуючи дедуктивну форму умовиводу, усно скласти
роздуми, використавши як ТЕЗИ подані висловлювання:
o Кожній людині наймиліша рідна мова, тому що...
o Шанобливе ставлення до матері - ознака високої моральності, через те що ...
Використовуючи індуктивну форму, усно скласти роздуми,
використавши як ВИСНОВКИ такі висловлювання:
o ...Таким чином, той, хто дихає суржиком, не може мати духовного здоров'я.
o ... Отже, родина - корабель, що несе людину через бурхливе життєве море.
o Скориставшись поданою нижче пам'яткою, скласти план твору--роздуму дедуктивного характеру на тему: "В чому я вбачаю сенс свого життя". Тезу твору сформулювати так: "Сенс мого життя - ..."
(набуття освіти й професійне самовдосконалення; забезпечення щастя
рідних мені людей; створення добробуту моєї родини; бути корисним
людям і лишитись у народній пам’яті; здійснити переворот у техніці
(кіномистецтві, індустрії моди тощо).

Як складати план твору-роздуму
    1. Осмислити тему майбутнього твору, визначити межі теми (що для розкриття теми головне, що менш важливе, проте істотне, від чого варто відмовитись через несуттєвість або неактуальність).
    2. Обміркувати головну думку майбутнього твору (який висновок мають зробити читачі або слухачі, до чого твір спонукатиме, від чого застереже, над чим змусить замислитись).
    3. Подумати, якими фактичним матеріалом варто скористатись, щоб розкрити тему твору (розповіді про людські долі; випадки з життя; відомі науці статистичні дані; те, що зберігає народна пам'ять чи увиразнюють твори мистецтва тощо).
    4. Сформулювати тезу твору-роздуму (суть основної частини твору), для доведення або спростування цієї тези дібрати аргументи та приклади (це підпункти плану основної частини твору). Скласти осердя плану:
    ІІ……………….(ТЕЗА)…………….
    ЧОМУ? ТОМУ ЩО…
    1. Аргумент.
    2. Аргумент.
    3. Приклад і т. ін. (кількість аргументів і прикладів
        зумовлюється складністю тези).
    4. Сформулювати чіткий висновок на підтвердження тези (можна висловити власне ставлення до проблеми).
    5. Обміркувати зміст вступу до твору. Він має «підводити» до роздуму, пояснювати, що спонукало замислитись над проблемою.
    6. Записавши план твору на чернетці, перевірити: наскільки чітко сформульовано тезу; чи достатньо аргументації; наскільки послідовно й логічно викладено матеріал; чи відповідає формулювання пунктів плану вимогам до стилю майбутнього твору
 Скориставшись пам’яткою, сформулювати тезу та скласти план твору-роздуму на одну з тем:
Які риси необхідні громадянинові сучасної України.
Зразок.
Теза: Справжній українець позбавлений комплексу малоросійства.1
Чи може держава мати дві державні мови.
Зразок.
Теза: Двомовність гарантує національну роздвоєність громадян.
До чого зобов'язує титул "новий українець".
    Зразок.
Теза: Саме "нові українці" мають розбудувати українську державу.
. На одну з поданих у попередній вправі тем написати твір (за самостійно складеним планом) на чернетці. Скориставшись поданою нижче пам’яткою. відредагувати чорновий варіант твору. Переписати роботу начисто.
Як відредагувати твір, написаний на чернетці
    1. Переконатись, що твір, розкриває тему.
    2. Пересвідчитись, що твір втілює прогнозовану головну думку.
    3. Простежити, наскільки достатньо аргументована теза роздуму, наскільки чітко й послідовно викладено думки, наскільки доречні й цікаві приклади.
    4. Звернути увагу на доречність вступу та логічність висновків. Перевірити правильність членування тексту твору на абзаци, правильність поєднання речень.
    5. Переконатись, що текст твору відповідає вимогам обраного стилю.
    6. Якщо виникає сумнів у правильності написання слів, звернутися до словника. Перевірити правильність уживання розділових знаків.
Попарно прочитати теми творів та відповідні цим темам заголовки. Що відбивають заголовки? Чи можна до твору на одну й ту
тему дібрати кілька різних заголовків? Чим це пояснити? Дібрати кілька
заголовків до поданих тем.
Теми:
o Що таке справжній патріотизм?
o Для чого потрібно знати історію України?
o З чого складається національна гідність?
Заголовки:
• Яка орда нам гідність притоптала?
• І щось мені таке болить, що це і є, напевно, Україна.
• І праправнуки згадають прапращурів діло.
 На одну з поданих у вправі 72 тем написати твір-роздум у публі¬цистичному стилі за попередньо складеним планом.


ТЕКСТ ДЛЯ  ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКАЗУ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ

Краса  Карпат  врятує Україну
Найбільше багатство Карпат – ліс. Звісно, можна заперечити: а сіль, а нафта, а газ? Це теж багатства неабиякі. Але, скажіть, де ще є в світі  природні праліси, куди нога людська не ступала протягом століть? Де ще ростуть дерева, вік яких сягає 500-700 років? Ще кілька років тому через нерукотворну цю екзотику численні іноземні делегації влаштовували до Карпат паломництво: хіба таке може бути? Але ж є!
Краса Карпат цілком може вирятувати Україну з тяжкого економічного становища. Чого варті для туристичного бізнесу хоча б  мальовничі скелі, що на висоті 600 м над рівнем моря стримлять в урочищі Бубнище? Називаються вони Скелями Довбуша. Тут колись бував легендарний опришок…
Коли вже запрацюють туристичні фірми в Долинському та Рогатинському районах? Більшість туристів  знає Яремчу, Косів і … все! А хто  сьогодні  знає Прикарпаття, яке іноземці захоплено називають  малою Швейцарією?
День і ніч у правічних  карпатських лісах лунають “голоси” бензопил. Дітлахи звикають до них, як до колискової пісні.  Падають безборонні дуби й граби, давно зрізано величезні смереки…
А чи кожен з нас відрізнить сьогодні смереку від ялини та ялиці? Смерека – тендітне дерево, з-поміж колючих своїх посестер вона найстрункіша, виростає надзвичайно високою, має натоншу, найтендітнішу, зате  найгострішу й найколючішу хвою. Ялинка може рости й на рівнині, а от смерека тільки в Карпатах: їй потрібен вологий, характерний саме для цього реrіону  клімат.
Мабуть, не всі знають широко відомий у Карпатах народний переказ про  закохану пару: Явора й Смерічку. Розгніваний Лель хотів відібрати Смерічку в коханого, та вона не погодилась. Тоді чарівник перетворив закоханих на дерева: Смерічка за непоступливу й цнотливу вдачу стала колючою, а лагідний і добрий Явір – могутнім широколистим деревом. Обнялися дерева гілками. Тут гримнув Кресун – він хотів покарати, знищити Леля, що стояв поблизу. Роз’єднала блискавиця Явора й Смереку…
Відтоді скрипку в Карпатах роблять тільки з деревини цих порід. Верхня дека інструмента зроблена зі смереки, а нижня й боки – з явора… Так поєднуються закохані  у ніжному голосі скрипки…
А найкраща, найголосніша скрипка з тих дерев, у котрі вдарив грім на Івана Купала…
Сьогоднішні дерева гинуть і без громів. Сохнуть від викидів хімічних підприємств, пропадають від зсувів. А колосальну кількість їх бездумно спилюють.
Чи ж не тому таке слабке нинішнє покоління, що  нехтує воно законами природи, не знає і не відчуває дерев? Замість того, аби рубати дерева,  слід частіше біля них бувати, щоб набиратися снаги. Недарма раніше діброви вважалися святими. Дуб – дерево надзвичайно  потужної енергетики, воно постійно живить людину силою. Знали козаки, чому відпочивали під міцними дубами на славній Хортиці…
Шумлять Карпатські ліси. Карпатам понад 25 мільйонів років. Учені стверджують,  що для гір  це відносно молодий вік, і  впродовж усього цього часу вони не перестають рости. А ми? Невже людина настільки “виросла”, що  тільки  й спроможна прийти до лісу із сокирою, не замислюючись, що буде з лісом і з нею опісля? (За Н.Дичкою; 455 сл.)

o Пояснити лексичне значення слів  екзотика (природа, побут, культура віддалених країн, що здаються дивовижними, дивоглядними, надто мальовничими), опришок,  реrіон (певна територіальна одиниця – район, область, зона, що вирізняється специфічними рисами: географічними, геологічними тощо), Лель (язичницький бог кохання), Кресун, дека.
o Дібрати синоніми до слів  тендітний, цнотливий, нехтувати.
o Скласти план тексту (орієнтовний: І.  Найбільше багатство Карпат – ліс. ІІ. Краса Карпат може вирятувати Україну. 1. Коли запрацюють туристичні фірми? 2.  Для іноземців Прикарпаття – мала Швейцарія. ІІІ. Чи ж кожен відрізнить смереку від ялини? ІV. Народний переказ про закоханих. 1. Смерека і Явір – то були люди. 2. Чари лихого Леля. 3. Блискавиця роз’єднала дерева. 4. Лише з цих порід виготовляють скрипку. V. Від чого гинуть сьогодні дерева. VІ. Недарма діброви вважалися святими. VІІ. Наскільки “виросла” людина?)
o На дошці записати: туристичний  бізнес; урочище Бубнище;  Скелі Довбуша; Долинський  та Рогатинський  райони, Яремча, Косів; потужна енергетика.
o Усно переказати текст, додавши роздуми про ставлення до природних багатств у вашому краї.
 Актор
У травні 1934 року Київ відзначав сімдесятип’ятирічний ювілей Панаса Саксаганського. У душу всім присутнім назавжди запали прощальні слова актора, сповнені радістю й  тихим смутком:
-Сьогодні згадав я один епізод з грецької історії.  Діти громадянина Діодора  на ігрищах посіли перші місця. Посадили на свої могутні плечі старого батька й понесли майданом, а громадяни аплодували й кричали йому: “Умри, Діодоре,  бо більшого щастя в житті ти не зазнаєш!” І Діодор помер.
Подібне відбувається й зі мною. Сьогодні й я оточений талановитою театральною молоддю, вона бере участь зі мною у виставах. Подумки я заглядаю у далечінь, і там на обрії бачу  вкриті  запашними квітами зелені луки, там половіє жито й колоситься пшениця… І хоч не мені пройти першу ручку по цих ланах широкополих, не хочу я помирати. Я хочу жити й радіти  разом із усіма вами…
У цей вечір на сцені Київського оперного театру ставили “Наталку Полтавку”. Панас Карпович  виконував роль Возного у першому акті, а в другому… в цій ролі вийшов на кін  славетний Амвросій Бучма.
Треба було бути  Панасом Саксаганським, щоб отак – привселюдно й урочисто - передати естафету молодшому талановитому акторові. І треба було бути Амвросієм Бучмою, щоб не побоятися вийти на сцену після геніального артиста.
Різні ролі виконував Бучма в театрі. Це  і роль Пузиря в комедії “Хазяїн”,  і Миколи Задорожного в “Украденому щасті”, і багато ролей сучасників. Чимало ролей випало йому зіграти в кіно: роль Тараса Шевченка, роль матроса і роль шахтаря, роль солдата і роль партизана.
Праця актора на знімальному майданчику дуже не схожа на роботу театрального актора. У театрі роль виконується великими монолітними сценами, у кіно ж навіть маленьку роль  розбивають на безліч кадрів. Сьогодні знімуть один-два, завтра взагалі продовжать знімати “не з того кінця”, бо так зручніше або дешевше. Як же акторові зберегти в собі відчуття ролі, пронести його через увесь фільм?
Бучма розповідав, що його виручала “музична пам’ять”. Уявивши собі  внутрішній стан героя, перейнявшись його долею,  актор пов’язував  її з музикою Бетховена, Моцарта, Шопена… Перш ніж приступити  до зйомок наступного епізоду, він  пригадував музику, пов’язану в його пам’яті з кадром попереднім. Так поновлювався  душевний стан героя, ритм його долі.
У фільмі Олександра Довженка “Арсенал” Бучма виконав  роль отруєного газами німецького солдата. Менше хвилини триває на екрані цей епізод.  Та якої вражаючої сили набула екранна мить, у яку вкладено майстерність двох таких велетнів, як Бучма і Довженко!
За кілька секунд екранного часу розгортається картина цілого людського життя. Вже немолодий чоловік у великих окулярах і з короткими вусиками “під кайзера” відчуває запах “звеселяючого” газу. На його обличчі – подив, який змінюється легким сміхом, що поступово переростає у нестримний конт  вульсивний регіт. Гвинтівка падає з рук, з  нестямно закинутої голови злітає каска. Сторопілий, солдат бачить навколо трупи, бачить хмари газу, що його огортають. Його безумний регіт – це трагічний сміх над власною долею, долею людини, яку ошукали й послали на смерть… Очі скляніють. У них застигає відчай і жах.
У долі Амвросія Бучми не було ролей великих і ролей малих. Були  ролі, чудово виконані геніальним актором. (За Ю.Косачем; 485  сл.)
o Пояснити значення висловів пройти першу ручку, передати естафету.
o Дібрати синоніми до слів  кін, епізод, монолітний, конвульсивний, ошукати, сторопілий.
o Скласти план (орієнтовний: І. Ювілей видатного майстра сцени. 1. “Пригадався епізод з грецьої історії”. 2. Майстер передав естафету. ІІ. Ролі Амвросія Бучми. ІІІ. Робота на знімальному майданчику. 1. Як зберегти відчуття ролі? 2. Виручала “музична пам’ять”. ІІІ. Епізодична роль в Довженковому фільмі. ІV. У нього не було великих і малих ролей).
o На дошці  записати:  громадянин Діодор; екранна мить.
o Написати докладний переказ, доповнивши його розповіддю про улюбленого драматичного актора (актрису) та роздумами щодо значення театру в житті народу.





























ТЕМИ ДЛЯ ТВОРІВ
ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ  ДЛЯ   ТВОРУ
НА СУСПІЛЬНУ  АБО МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМУ
o Яким я увляю майбутнє України (або: Моя Україна через двісті років)
(Варіанти заголовків: Виходим на святу дорогу, щоб бути вільними людьми. Кому, коли не нам, свій рятувати дім? Серед нашого народу надія не згине. Народом буть, а не мішком полови!)
o Рідну  мову мало знати – слід її опанувати
(Варіанти заголовка: Буває слово, як полова, а є розумне й влучне слово. Рідне слово калинове і свідоме, і вагоме. Досліди, як і годиться, мови рідної скарбницю. )
o Чи  зміг  би я розлучитися з батьківщиною
(Варіанти заголовка: На вітчизні сонце гріє, на чужині вітер віє.  Свята земля, ти вічно з нами, ти рідна дочкам і синам! І снити будем до кінця ми як не Дніпром, то Чернівцями. Нема на світі України, немає другого Дніпра...  Жить можна скрізь, а вмерти – тільки дома).
o Що дає  сучасному українцеві  знання історії
(Варіанти заголовка: Ту козацьку бунтівливу вдачу нам лишили предки з давнини. Там запеклася кров мого народу і одридали волю кобзарі. У нашу кров, у наші жили вросли козацькії могили. Наші душі вкраїнські жили – і живуть, наші душі вкраїнські ніколи не мруть! )


ПОВАГА
Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу нашого Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга та Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Очікуючи дозволу на в’їзд до столиці, а Також приїзду друзів (Щепкіна,- Куліша), він швидко знайомиться з оточенням, зокрема з молодою і дуже вродливою шістнадцятирічною артисткою Катрусею Піуновою. З приїздом Щепкіна вони вирішують влаштувати виставу “Москаль-чарівник”. Ішоет разом із Щепкіним допомагає молодій акторці опанувати українську мову.
Про своє перше знайомство з Шевченком Шунова значно пізніше розповідала так:
“Це було 1857 року. В одній із звичайних вистав,, у якій я була, зайнята, в антракті перед водевілем наш антрепренер прийшов за лаштунки з якоюсь незнайомою людиною. Цей незнайомий був великий український поет Т. Шевченко. З деякими акторами антрепренер познайомив Тараса Шевченка. Була-йому представлена і я. Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс — він подав мені руку, очі його пильно й ласкаво дивилися на мене. Він посміхнувся і сказав:
—        Вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені.
Під гримом я почервоніла до вух. У. збентеженні я Щось пробурмотіла, не знаючи, що Мені казати, щоб висловити йому своє задоволення, свою радість з приводу знайомства з ним. .
Ми всі знали, що в Нижньому Новгороді живе Тарас Шевченко, знали про його повернення із заслання, але про можливість познайомитися з ним, розмовляти з ним — ніхто з нас і не мріяв… Наспів третій дзвінок… і я ще раз зробила кніксен перед Тарасом Григоровичем, сказала йому:
—        Мені треба йти на сцену… Зараз починають.
—        Будьте, як завжди, чудові,— ласкаво тионуяи руку, сказав великий поет.
Я побігла на сцену.
Серце моє налаталося так сильно і так часто, що я ледве переводила подих. Якесь незрозуміле хвилювання охопило мене від його теплого потиску руки. В ньому була якась чарівна простота… Коли я вийшла на сцену і знову в партері побачила ласкаві очі поета, я мимоволі посміхнулася, і натхнення — творчйй вогонь — охопило всю мою істоту.
Незабаром приїхав до Нижнього Новгорода відомий актор Михайло Щепкін, що мав на меті відвідати Т. Шевченка. На прохання поетай новгородців артист узяв участь у кількох виставах.
Побачивши Піунову на сцені, Щепкін відчув у ній великі здібності. Вона грала з ним головні ролі в кількох п’єсах. Коли почали готувати “Москаля-чарівника”, де Піунова дістала роль Тетяни,, потрібно було вчити українську мову. Для цієї мети артист Щепкін взяв на допомогу Тараса Шевченка, про що Катерина Піунова згадує так:
“Була субота… Я сиділа у своїй кімнаті, переді мною горіла лойова свічка. Я заглибилась у читання ролі Тетяни… Українські слова були для мене нові і погано зрозумілі. У передпокої пролунав дзвінок. Я побігла відчиняти двері… до передпокою зайшов мій батько і Тарас Григорович Шевченко.
—        Ось якого вчителя знайшов, Катерино Борисівно, тобі наш Михайло Семенович Щепкін.
Тарас Григорович, Й як згадує далі Піунова,, — струшував з коміра своєї шуби сніг, а вона кинулась допомагати.
-           Не треба, не треба, серденько; Тарас давно сам себе одягає і роздягає, — весело сміючись і скидаючи свою важку шубу, сказав Шевченко”.
З того дня почались у них лекції української мови. Перед самою виставою Тарас Григорович сказав: “За вас, Катрусю, я спокійний”, — і пішов дивитись виставу.
Піунова, як видно із Шевченкового щоденника, зіграла свою роль так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, За словами Щепкіна, більше від усіх шалів у театрі: він кричав і тупав ногами від задово-лення.
Після того Тарас Шевченко дуже часто відвідував Катрусю, приносив їй книжки і читав їх разом з нею.
“Тарас Григорович, — згадує вона, — любив мене, як свою рідну дитину”.
Певно, що Піунова припала до серця нашому поетові, можливо, дійсно, в її особі він знаходив якусь частку своєї трагічної Оксани. Він часто відвідував її, ходив з нею по знайомих, де їх радо зустрічали. Шевченко був завжди веселий, багато жартував. Закохавшись, Тарас Григорович намагався одночасно впливати на її досить провінційний світогляд, на її смаки. Проте про свої почуття він, пер но, не говорив або вона не сприймала того серйозно. Бо коли він нарешті зайшов у справі одруження до її батьків, то це сприйняли як несподіванку.
Це було, як згадують його друзі, так. Шевченко при-їхав до Піунових, але дівчина саме збиралася йти на репетицію. Поет цього разу був серйозний, зосереджений, що навіть налякало дівчину, і вона хотіла швидше піти.
—        Почекай, дівчино, вернись! Щ сказав їй жених.
—        Пустіть, мені треба на репетицію!
—        Серденько моє, почекай.
Наречена вернулась до хати, де сидів її батько.
- От і батько! — сказав Шевченко і попросив покликати матір. На його прохання всі сіли. Лише Катруся стояла посеред кімнати, не знімаючи капелюшка. І Шевченко тут попросив батьків віддати за нього дочку. Дівчина стояла ні жива ні мертва.
Щоб пом’якшити відмову, мати намагалася довести, що вона ще дитина, а він значно старший.
Після того Тарас Григорович іще деякий час намагався тримати зв’язки, надсилати літературу, але, побачивши небажання навіть підтримувати знайомство, пише їй ці-кавого змістовного листа, з якого яскраво банимо його ставлення до Діунової.
“Люба і щироповажана Катерино Борисівно! Я сам приніс вам книги, і приніс з тим, щоб ви їх прочитали. Але ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як пояс¬нити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче у безвихідь, особливо якщо взяти, до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мою пропозицію одружи¬тись? Якщо це так, то я прощу вас висловити мені її ясніше. Справа надто для мене важлива. Я вас люблю і кажу вам це просто, без усяких вигуків і захоплень. Ви досить розумні для того, щоб вимагати від мене палких висловлювань про кохання, я надто люблю і поважаю вас^щоб уживати безсоромності, так прийнятої у «віті. Зробитися вашим чоловіком для мене найбільше щастя, і відмовитись від цієї думки буде тяжко. Але Кодидоля вирішила інакше, якщо я мав нещастя не сподобатись вам і якщо повернуті вами книги означають відмову, то нема чого робити: я мушу підкоритись обставинам. Але у всякому разі ні почуття мої, ні повага до вас не зміняться, і якщо ви не можете або не .хочете бути моєю дружиною, то дозвольте мені лишити хоч одну втіху —- лишитись вашим другом і постійною відданістю заслужити ваше добре ставлення і повагу. В чеканні відповіді, яка мусить вирішити мою долю, лишаюсь відданий вам і глибоко люблячий Тарас Шевченко”.Д. Чуб. 1200 сл.

Запитання і завдання
1.         Після заслання Т. Шевченко’ вирішив:
а)         одружитися;
б)         поселитися на. Україні;
в)         поїхати вчитися до Італії;
г)         жити в Петербурзі.
2.         У Нижньому Новгороді його відвідав:
а)         художник К. Брюллов;
б)         композитор М. Березовський;
в)         актор М. Щепкін;
г)         письменник П. Куліш.
3.         Знайомство Кобзаря з Катериною Піуновою відбулося:
а)         у театрі;
б)         на вечірці у знайомих;
в)         у музеї;.
г)         на вулиці.
4.         Юну актрису поет вразив:
а)         своєю красою;
б)         своєю силою;
в)         своїм талантом;
г)         своєю простотою.
5.         Разом із Михайлом Щепкіним К. Піунова грала у спектаклі:
а)         “Назар Стодоля”;
б)         “Наталка Полтавка”;
в)         Москаль-чарівник”;
г)         “Сватання на Гончарівці’
6.         Т. Шевченко часто зустрічався з акторкою з метою:
а)         навчити її української мови;
б)         рецензувати написані нею твори;
в)         намалювати її портрет;
г)         гарно провести час.
7.         Т. Шевченко на своє освідчення К. Піуновій одержав відмову:
а)         з уст самої Піунової;
б)         її батьків;
в)         її нареченого;
г)         її антрепренера.
8. Надісланий Т. Шевченком лист К. Піуновій свідчить:
а)         про його серйозні почуття;
б)         про легковажність і несерйозність намірів;
в)         про легкий флірт;
г)         про розчарування у своєму коханні.
9.         Закоханому Кобзареві в цей час було:
а)         43 роки;
б)         50 років;
в)         25 років;
г)         30 років.
10.       Даний текст має заголовок “Повага”, тому що в ньому йдеться про:
а)         повагу друзів до Т. Шевченка;
б)         повагу Т. Шевченка до К. Піунової;
в)         повагу К: Піунової до Т. Шевченка;
г)         стосунки й взаємоповаги між К. Піуновою і Т. Шевченком.
11.       Слово “антрепренер” означає:
а)         режисер;
б)         сценарист;
в)         літературний критик;
г)         власник театру.
12.       Даний текст має ознаки:
а)         наукового стилю;
б)         художнього стилю;
в)         публіцистичного стилю;
г)        розмовно-побутового стилю.

Мати й син
Творче завдання: доповнити переказ описом власних почуттів до своєї мами.

Материне обличчя на відстані витягнутої руки здавалося неправдоподібно темним, мідяно-восковим. Воно мало жорсткі риси побіля вуст і біля очей - таке обличчя намалював би старовинний художник на дубовій дошці, зображуючи богоматір чи святу; материна голова якраз затуляла сонце, і його проміння, іскрячись у розмаяних чорних косах, творило довкола материної голови мерехтливий німб. Вона стояла в тому золотавому німбі, який одухотворяв її обличчя.
Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб. І, усміхнувшись, ти попросив, щоб мати знову стала там, де стояла щойно, й навіть долонею показав те місце поблизу кущика півонії.
- Хіба не однаково, де стояти?
Не міг ти зізнатися, що таки не однаково, й мати, прочитавши німе благання в твоїх очах, слухняно ступила ногами на те місце біля нерозквітлої півонії.
І знову спалахнув німб довкола її голови й розмаяні волоконця волосся заяскравіли сріблом. Гостре зворушення пойняло тебе.
Мати, припадаючи на коліна, жала серпом лепеху, а ти складав її вогкі пасма до мішка. Угорі над вами, б'ючись у палкому співі, там і там здригалися маленькі сірі грудочки. То були жайворонки.
Ти згадав давні материні розповіді про те, як у роки колективізації вона пасла людську череду,- і чомусь спершу не зміг уявити її молоденькою чередничкою із полотняною торбинкою через плече. Не міг уявити, як, босонога, біжить завертати неслухняних корів, як у гурті своїх товаришок п'є, полуднуючи, молоко з пляшки. Не міг уявити, як збирає польові квіти, сплітає вінок і в тому барвистому вінку ввечері йде до села за чередою.
І тому, що не міг уявити її в такому віці, почувався так, наче свідомо в чомусь завинив перед матір'ю, наче зумисне подумки скривдив її.
- О, гніздечко,- сказала мати, відкладаючи серпа вбік. І, ставши навколішки, долонями розгорнула косатий кущик трави.- Ще зовсім тепленьке ...
Обличчям відчула чи чутливою шкірою долонь, що гніздечко ще тепле.
А воно, викладене з сухих стебелець, світлою таємницею лежало на самісінькій землі, і в овалі цієї таємниці звабливо біліло троє яєчок. Ви з матір'ю обоє схилилися і довго дивились на пташине гніздечко, мовби ось перед вами відкрилася загадка.
- Жну й не чую, що сполохала пташину,- мовила мати, докоряючи сама собі.
- Чиє це гніздечко?
- Либонь, травник звив, хто ж іще.
- Травник? Є така пташка?
- Чом нема, ген б'ється над нами.
То припадаючи до землі, то злітаючи вгору, поблизу крутився димчасто-сірий травник. Травник розпачливо скрикував - із чорного дзьобика ті скрики вилітали як безсилі погрози.
- Вже скоро пташенята появитись мають,- сказала мати, відпускаючи з рук кущик трави. Ходімо звідси, хай мала господинька сідає та висиджує, бач, як гнівається на нас.
Мати звелась, ти закинув на плечі мішок із нажатим зіллям.
- Хай сідає пташка на гніздо, вже скоро й висидить потомство.
(442 сл.) (За Є. Гуцалом)






Створи себе
Творче завдання: доповнити текст переказу роздума¬ми про шляхи подолання власних вад.

Наше століття називають «століттям стресів». І справді, психоемоційне напруження людей різко зросло у зв’язку з прискоренням ритму життя, інтенсивністю виробництва, урбанізацією, лавиною інформації. Не оминув стрес і юних. Вам, напевне, доводилося бачити, як дехто блідне на екзаменах, як тремтять у нього пальці. Усе це наслідки певних стресів.
Усіх подразників людської психіки не злічити. Та кожна людина реагує на них по своєму. Ці реакції можна приблиз¬но розділити на два типи: мобілізуючі й дезорганізуючі. Тобто в одних людей стрес врешті викликає мобілізацію всіх резер¬вів організму на вирішення певного завдання, подолання пере¬шкод, в інших — навпаки: пригнічує людину, вона далека від того, аби шукати вихід навіть із нескладної ситуації.
Тому дуже важливо суттєво розібратися у власних реакціях на стрес, зуміти обернути їх на «союзників», а не на «против¬ників». Адже одна з найголовніших ознак сильного характе¬ру — вольовий вибір реакції на ту чи іншу ситуацію. І недарма таке довге життя у приказки: «Наймогутніший той, хто пере¬дусім володіє собою».
І все ж, як зміцнити волю? Адже не кожен проходить че¬рез випробування й труднощі, які стають і школою духу, і мі¬рилом наших сил?
Та це й не обов’язково. Власну волю можна з успіхом тре¬нувати на незначних справах, довівши затим до рівня, коли не страшні навіть великі труднощі. Скажімо, у вас ніяк «не до¬ходять руки», щоб зробити лад у своїй кімнаті чи на письмо¬вому столі. Постарайтеся змусити себе щодня стежити за по¬рядком, перетворіть це на звичку. Не вистачає духу вставати вранці, робити зарядку? Це також матеріал для вольових тре-нувань. Таких прикладів чимало і в навчанні, і в праці, і в до¬триманні особистої гігієни.
Важливо лише, як і в будь-якому тренуванні, дотримувати¬ся оптимальності, поступовості, регулярності. Не слід братися одразу за великі завдання. Закріпіть спершу одну нескладну звичку, потім ще кілька. Надалі вольовим контролем можна вже об’єднати якийсь рід занять, приміром, домашню робо¬ту, загартовування. Так само слід підходити і до негативних виявів характеру: постарайтеся побороти в собі одну негатив¬ну рису, потім іншу і т. д.
Виходить, для виховання волі потрібна воля? Так, і порада тут одна: треба вірити в успіх, віддавати цьому всі сили, і пе¬ремога неодмінно прийде! Хочу навести дещо віддалену ана¬логію зі спортом. Бігуни на далекі дистанції знають, що після кількох стартових кілометрів настає втома, нерідко здається, далі не вистачить сили ступити й кроку. Спортсмени назива¬ють цей стан «мертвою точкою». Однак стайєри в такому разі мобілізують усі свої внутрішні ресурси і продовжують шлях. За якийсь час після своєрідного піку напруження, втоми, на¬стає полегшення, з’являється «друге дихання» і стайєр пере¬можно завершує дистанцію.
Такі своєрідні «мертві точки» є не лише в спорті, а й у кож¬ній справі. І саме сильна воля допомагає перебороти їх, відкри¬ває шлях до успіху. Саме так і формується людина із сильним характером, котра не відступає від своїх ідеалів ні за яких об¬ставин.
(444 сл.)    (За Г. Навроцькою)





Що по собі лишаєш, людино?
Творче завдання: доповнити текст переказу роздума¬ми, що людина має залишити по собі.

  Вони пливуть річкою. Краса така, що Івасю хочеться плакати. На лівому березі піднімається дубовий гай: спочатку дуби великі й товсті, а далі меншають. Останні — зовсім маленькі.
Івась пристає до берега, і ось вони вже йдуть гаєм.
 — Бачиш, Івасю, оті перші дуби твій дідусь посадив, коли народився твій татко, а потім щороку саджав нові. Восени збирав жолуді, а навесні — саджав. Щось приймалося, а щось ні. А потім уже з татком твоїм сюди приходив. А ці вже твій татко посадив, коли ти народився. Їм стільки років, скільки й тобі. Бачиш, який гай піднявся за скільки років. Люди по гриби ходять. Скільки разів чула: «Де збирали? В Івановому лісі».
— Бабуню, а я можу посадити свої дубочки весною?
 — Ну, певно, що можеш! У жовтні приїдемо, назбираємо жолудів, а навесні посадиш.
 Вони йдуть далі. Але що це? Увесь берег за стежечкою встелено сміттям: залишки якихось вогнищ, трапез, незліченна кількість кульків і пакетиків. Під самим цвинтарем купи будівельного сміття, а поверх нього — стара апаратура, бите скло.
Бабуся зупиняється й схвильовано запитує:
 — Це що таке, Івасю! Хто це зробив?
— Це, мабуть, туристи — вони тут ціле літо жили, а це, — Івась показує на гору сміття біля цвинтаря, — хлопці бачили, як з дачі депутата вивозили. Ну, того, що ліс прихапав.
Увечері вже бабуся з онуком сідають на ґанку. Небо, усіяне зорями, нахиляється низенько-низенько, а Чумацький Шлях, здається, починається з їхнього двору.
 — Бабуню, подивись! Зорі то гаснуть, то спалахують, і так без кінця-краю!
— Так, Івасю! Бачиш, засвітилася зірочка — то людина народилася. А ось пролетіла по небу й погасла — значить, померла людина. Бачиш, яку яскраву дорогу залишила. Значить, і людина була така ж — яскрава, як зоря.
Бабуся задумалася, а Івась міцніше притулився до неї.
 — Бабуню! Ти говорила, що Господь кожному долю пише. Але ж не кожна людина добра? Чому Господь не робить усіх добрими, чесними й розумними? Який би тоді світ був гарний!
— Та ж над людиною не тільки Господь трудиться, але й диявол. Господь завжди дає людині вибір, і то вже сама людина має думати, у яку воду ступати — у чисту чи каламутну.
 Івасик дивиться на бабуню широко розкритими очима, у яких відсвічуються зорі.
— Бачиш, Івасю, людина по-різному життя може прожити, різний слід по собі залишити. Можна занапастити своє життя, як дядько Броник; можна жити, як той недоторканний, що завалив сміттям дорогу до цвинтаря. А можна жити, як твій дідусь: урятувати з вогню твою бабусю Настю, посадити гай, щоб людей звеселяв; заступити півсвіту від наглої смерті.
Бабуся замовкає, пригортає до себе онука.
— Будеш жити, дитинко, то думай, що по собі залишити маєш.
Вони сидять обнявшись. Дві маленькі людини, дві рідні душі дивляться у високе небо, на якому сяють і їхні зорі.
 431 слово За Г. Марчук 63







ЛЕГЕНДИ ПРО НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФРАНКА
І проміж нас живе ясна і чиста слава
Малого Мирона, великого Франка.
Максим Рильський
Іван Франко прийшов на світ 27 серпня 1856 року саме в ту пору, коли у вирій відлетіли лелеки. Дівчат, які народилися під ту пору, називали Маріями, бо на 28 серпня припадає свято Успіня Пресвятої Діви Марії, яке в народі називають Першою Пречистою. Хлопців, у ці дні народжених, називали Іванами, бо на 11 вересня припадає велике свято Усікновення голови Іоанна Хрестителя.
Його нарекли Іваном, але зовсім не через це свято. Так вимагала давня традиція, якої в роді Франків суворо дотримувались. Найстарший син мав назвати свого первістка іменем батька. Батька Якова Франка звали Іваном.
Ця ж традиція вимагала, щоб першу дочку назвали іменем батькової матері. Бабцю Івана Франка звали Катериною. Тому й назвав Катериною Яків Франко свою першу дочку у першім шлюбі з донькою нагуєвицького війта Марією Тимишин. З нею він одружився 19 лютого 1824 року, а в грудні того ж року народилася дочка Катерина, але через два роки вона померла.
Із своєю першою дружиною Марією Тимишин Яків Франко прожив 31 рік. Після Катерини усі діти народжувалися мертвими. Які тільки дари не посилав Яків за порадою людей Господові! Викував хрести на церкву, поставив іконостас, щороку давав на свічки ярий віск. Євангеліє купив та в срібні шати оправив, хрест на громадській толоці за свій кошт поставив, аби тільки Бог змилосердився. Але дітей більше не було. Яків упав у відчай.
У квітні 1855 року Бог забрав Марію Тимишин до себе. Вона мала усього 43 роки.
Друга дружина Якова Франка Марія Кульчицька була родом з Ясениці Сільної. Коли вона виходила заміж, мала двадцять літ і за законами Австро-Угорщини вважалася неповнолітньою. Марія дуже боялася того заміжжя, бо смерть на обійсті чоловіка була частим гостем. Якраз перед народженням Івана помер слуга Іван Шиян. А ще те, що діти Якова постійно вмирали...
Забобонні люди твердили, що дитину можна заховати від смерті, якщо називати її іншим іменем, ніж записано в церковній книзі, тобто в метриці. Це називалось обдурити смерть. Мати, свято в це вірячи, почала називати свого сина Івана Мироном, бо на ЗО серпня припадало свято цього мученика (він був священиком в Ахаї, його схопили на Різдво 251 року, піддали жорстоким тортурам, які він терпляче витримав, навіть коли його кинули в огонь, вийшов неушкодженим, отож йому стяли голову). Ні в Ясениці Сільній, ні в Нагуєвичах, ні в околицях жодного хлопця Мироном ніхто не називав. Очевидно тому молода мати сподівалася, що це ім’я стане для сина оберегом...
Після смерті першої дружини Марії Тимишин Яків Франко мусив тримати піст-покуту (жалобу) рік. Тобто одружитися вдруге він мав право не раніше як через рік після дня смерті дружини. З дозволу священика цей звичай інколи ламався. Якщо були серйозні причини, термін покути скорочувався до трьох місяців. Особливо тоді, коли дружина помирала, залишивши чоловікові дрібних дітей, з котрими той не міг дати ради. В Якова неповнолітніх дітей не було. Його мати Катерина ще була жива й залишалася господинею хати. При господарстві було повно слуг, тобто причини для поспіху до весілля не було жодної. Однак Яків посту не дотримав.
Саме ця обставина й породила плітку, що неповнолітня молода, до того ж шляхетна, а не проста мужичка, вийшла заміж за старого хлопа, на 33 роки старшого за неї, бо мусила йти. Зайшла буцімто в гріх з якимось корчмарем, гріх той уже не можна було приховати, тому мати поспішно сплавила доню заміж за першого-ліпшого, хто її брав.
Ця плітка народилася у час виборів до парламенту, її навмисне «запустили», аби очорнити кандидата Івана Франка. Ця ж плітка стверджувала, що справжнє прізвище Івана Франка — Френкель. Плітку цю ще й сьогодні активно пропагують ті, хто вважає, що Іван був «мойсеєвого» віросповідання. Насправді ж Іван прийшов на світ більше ніж через рік після одруження Марії та Якова.
Важко повірити, що в основі одруження було звичайне людське кохання, таке пізнє для Якова і таке раннє для Марії. Вона справді походила з дрібної шляхти, і була зовсім не гола-боса, як гадав дехто. Великим багатством її мати не володіла, бо воно пін.„..о на навчання старших братів Марії та на утримання великої сім’ї, але все-таки у придане Марія одержала землю — основу основ життя тодішньої родини. Після смерті Марії та земля відійшла у володіння її другому чоловікові Гриню Гаврилику.
Страх Марії за життя дитини виявився й тоді, коли у вересні 1859 року народився наступний син. Звичай велів назвати його на честь того святого, чиє свято на той день випадало, тому й назвали Захаром, мати ж кликала його Михайлом...
Як письменник Іван Франко народився віршем «Моя пісня», надрукованим у студентському журналі «Друг» 1874 року. Підписана ця поезія була псевдонімом «Джеджалик». Так само підписано й першу велику повість «Петрії й Добощуки», яка, як твердив Сергій Сфремов, не мала жодної художньої вартості. 1876 року в тому ж номері, де закінчувалося друкування повісті, з’являється вірш Івана Франка «Наймит» — і підписаний він уже псевдонімом «Мирон». Вмирає кволий і по-дитячому наївний Джеджалик — його місце займає могутній Мирон.
Символічно, що той перший вірш, біля якого вжито псевдонім Мирон, називався «Наймит». Написано його було перед першим арештом Франка. Псевдонім, який, остерігаючись за синове життя, колись дала йому мати, мав захистити Івана від страшної несправедливості світу. Так проникливо звучать слова до народу, який є наймитом у власній хаті:
Ори, ори, співай, ти, велетню закутий
У неволі й тьми ярмо!
Пропаде пітьма й гніт, опадуть з тебе пута,
І ярма всі ми порвемо!
Іван Франко мав двадцять літ — і з тим заспівом виходив на широкий шлях літератури, хоч знав, що зерно, засіяне наймитом, не все зійде. Бо впаде одно на камінь — і пропаде. Бо впаде друге на поганий ґрунт, проросте — і знидіє. І тільки невелика частина впаде на добрий ґрунт і проросте, виросте й заколоситься і буде дякою орачеві-наймиту за його труд. (900 слів)
(За Р. Гораком)



















 На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
1. Франка нарекли Іваном, тому що:
а) він народився у переддень відзначення усікновення голови Іоанна Хрестителя;
б) цього вимагала давня традиція роду Франкцз; √
в) це було улюблене ім’я його матері;
г) це було ім’я його хрещеного батька.
2. Із своєю першою дружиною Яків Франко прожив:
а) 10 років;
б) 20 років;
в) 25 років;
г) 31 рік. √

3. Від першого шлюбу Яків Франко мав:
а) трьох дітей;
б) п’ятеро дітей;
в) доньку, яка померла; √
г) єдиного сина.
4. Друга дружина Франка Марія Кульчицька була родом:
а) з Дрогобича;
б) з Нагуєвичів;
в) з Борислава;
г) з Ясениці Сільної. √
5. Щоб вберегти сина Івана від смерті, мати називала його:
а) Степаном;
б) Миколою;
в) Михайлом;
г) Мироном. √
6. Франкова матір була молодша за чоловіка:
а) на п’ять років;
б) на десять років;
в) на двадцять років;
г) на тридцять три роки. √
7. Плітка про те, що Іван Франко не є сином Якова Франка, була сфабрикована, щоб:
а) дошкулити письменникові;
б) пояснити поважливе ставлення письменника до пророка Мойсея;
в) очорнити кандидата Івана Франка під час виборів до парламенту; √
г) проголосити й обґрунтувати «аморальність» письменника.
8. Як письменник Іван Франко народився віршем:
а) «Каменярі»;
б) «Гімн»;
в) «Моя пісня»; √
г) «Пісня і праця».
9. Першу поезію Івана Франка було підписано псевдонімом:
а) «Джеджалик»; √
б) «Невідомий»;
в) «Мирон»;
г) «Голіаф».
10. Найперший підписаний псевдонімом «Мирон» твір Івана Франка:
а) «Лис Микита»;
б) «Товаришам із тюрми»;
в) «Наймит»; √
г) «Привіт».
11. У рядку І ярма всі ми порвемо вжито такий художній засіб:
а) епітет;
б) метафору;
в) алегорію; √
г) гіперболу.
12. Образ сіяча, який сіє зерно, походить:
а) з народного прислів’я;
б) з народної пісні;
в) з щоденників Івана Франка;
г) з євангельської притчі. √
Контрольне читання мовчки. 10 клас.
Феномен Івана Франка
Ця ніч мала стати для нього останньою, і він це знав. Хотів діждатися сонця і ранку. Біля ліжка куняли ті, хто за ним доглядав, – випадкові чужі люди. Не було поруч ні дружини, ні дітей. Мусив помирати без них…
Тривала кривава війна. Із фронту надходили сумні вісті: розбито бойові сили січових стрільців, які мали здобути Українську державу, уже вкотре пересварилися українські проводирі…
Це мучило. Тепер, перед обличчям смерті, усі його старання й старання всіх мучеників за українську ідею видавалися марними. Даремною видавалася дорога через випечену сонцем пустелю, якою він, як біблійний Мойсей, вів свій народ. У маренні бачив, як до землі обітованої його народ ішов, нарікаючи на лиху долю, злих сусідів, яких із доброти сердечної називав «воріженьками», котрі мали згинути, як роса на сонці. Проте вороги не гинули, гинув народ у ярмі… Та ні, це був не народ, це пленталася зледащіла маса, позбавлена гарту й сили волі, нездатна або заледве здатна до політичного життя на власному смітнику. Вона, ця маса, називала себе хохлами, русинами, малоросами. Вона давно забула свої корені, їй видавалося за найкраще стояти в чужому хліві бидлом, споживаючи те, що кинуть під ноги… Франко гнав це стадо бичем своєї Думки, свого Слова. У кінці життя, оглядаючись на свій труд, він мав право з гіркотою вимовити:
Ті слова про обіцяний край для їх слуху – се казка;
М’ясо стад їх, і масло, і сир – се найвища ласка.
Йому ж на цій дорозі випадали тюрми та етапи. Від тих етапів йому відпадали нігті, а ноги перетворювались на криваву запечену рану. Пригадав, як мачуха, добра й милостива жінка, після того, як його пригнали в Нагуєвичі ( а він марив у тифозній лихоманці), молилась і благала Бога покласти край його мукам, забравши в інший, кращий світ. Пригадалось, як мудрий вітчим радив йому кинути все й піти служити в монастир…
Франкові належать слова, які нині, коли все, у тім числі й совість, продається лише за долари, можуть лише здивувати. «Коли…по змозі й силі працюю для Русі, то… не з причин сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали». Саме так «вселюдські ідеали», - це казав Іван Франко, якого Ленін вважав "українським буржуазним націоналістом". А Микита Хрущов, коли йому запропонували відзначити 100-річчя від дня народження Франка, відповів, що зараз «не время заниматься» такими питаннями, зараз «страда», треба думати про мільйонний пуд державі!
Геній Франка виявився не лише в літературній творчості, а й в тому, що вже в тих умовах він добачив, як створити плацдарм для Української держави. Він організував радикальну партію – першу політичну силу українців у Галичині з чітко визначеною кінцевою метою і вказав механізми досягнення цієї мети. Цей шлях майбутні світочі наук назвуть «парламентським» і зазначать, що нічого з того б не вийшло, бо державу можна здобути лише революціями, подібними до жовтневого перевороту…
Коли стало зрозуміло, що земля обітована не є міфом, коли вдарив у ніздрі запах влади, всі оті проводирі почали будувати Українську державу задля… власних кишень. А Франко став зайвим – його оголосили «політичним трупом». З нього кепкували. Про нього розпускали найогидніші плітки. Його титанічну працю називали «продукцією», у кожному творі шукаючи плагіат. Усе це Франко називав заганянням «мільйона дрібних шпильок під нігті». До цього він звик.
Франко був сумлінням нації, її інтелектом. За всі пережиті кривди, образи, страждання йому було досить побачити, як народ поволі підіймається, свідомо шукаючи шляхів правди й волі. Заради цього міг нести ціле своє життя важкий хрест. І ніс його гідно.
Він відійшов у вічність 28 травня 1916 року о 16 годині у своєму запущеному домі, самотньо, при випадкових чужих людях.
Його похорон став одним з наймасовіших у тодішньому Львові. Франко похований на Личаківському кладовищі.
Не так давно Львів Багатолюдно ховав Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра. Ми перетворилися на націю, яка навчилися пишно проводжати на той світ своїх мучеників
(За Р.Гораком; 655 сл.).
Контрольне читання мовчки. 10 клас.
Завдання до тексту «Феномен Івана Франка»
1. Іван Франко помер під час
• а) Російсько-турецької війни;
• б) Кавказької війни;
• в) Першої світової війни;
• г) Другої світової війни.
2. Франка називають Мойсеєм, тому що
• а) так він називав себе сам;
• б) так називали його найближчі друзі;
• в) так називали його члени родини;
• г) його діяльність була подібною до місії Біблійного Мойсея – героя однієї з Франкових поем.
3. Біблійний Мойсей вів свій народ
• а) з єгипетської неволі до землі обітованої;
• б) з рідної землі до землі обітованої;
• в) з родючої землі до землі обітованої;
• г) з неродючих грунтів до землі обітованої.
4. Рідне село Івана Франка зветься
• а) Криворівня;
• б) Нагуєвичі;
• в) Біївці;
• г) Теліженці.
5. Франко зазначав, що до роботи заради Русі його спонукає
• а) почуття патріотизму;
• б) громадянський обов’язок;
• в) почуття собачого обов’язку;
• г) необхідність утримувати сім’ю.
6.Слово сентиментальний має таке значення:
• а) критично-недовірливий до всього;
• б) такий, у якого зовнішня форма суперечить змістові:
• в) надмірно чутливий, здатний легко розчулитися;
• г) розсудливий, здійснений шляхом логічних міркувань.
7. Ленін вважав Франка
• а) видатним митцем світового рівня;
• б) людиною енциклопедичних знань;
• в) борцем за народні інтереси;
• г) буржуазним націоналістом.
8. Франко став засновником першої в Галичині
• а) комуністичної партії;
• б) радикальної партії;
• в) соціалістичної партії;
• г) демократичної партії.
9. Іван Франко відійшов у вічність
• а) у травні 1911 року;
• б) у лютому 1913 року;
• в) у травні 1916 року;
• г) у серпні 1920 року.
10. Вираз нести свій хрест має таке значення:
• а) відчувати фізичне або моральне напруження;
• б) терпіти великі страждання в ім’я ідеї;
• в) виконувати нав’язану кимсь не свою роботу;
• г) виконувати тяжку працю без жодної допомоги та підтримки.
11. Іван Франко похований
• а) у Києві на Байковому кладовищі;
• б) у Києві на Лук’янівському кладовищі;
• в) на Личаківському кладовищі у Львові;
• г) на кладовищі села Нагуєвичі.
12. Слово феномен означає
• а) намагання поставити віру над розумом;
• б) виняткове, незвичайне. рідкісне явище;
• в) кінцевий пункт дистанції у змаганнях;
• г) бойовий прийом у рукопашному бою.













ХУДОЖНИК РАНКОВОЇ ЗОРІ
Безіменно він жив. Його в нас просто і звали: Художник.
Ніхто не знав, звідки він приходив у нашу Тернівщину й куди потім зникав. Чули ми тільки, що змолоду цей дивний для нас чоловік навчався в академії, приятелював з Рєпіним і Куїнджі, а котрась із його ранніх картин нібито навіть відзначена золотою медаллю на виставці в Парижі. Місячне світло вловив так, як ніхто, а згодом і сам не міг своє досягнення повторити…
Золота ера успіху промайнула для Художника надто рано, після чого тяжко пережите нещасливе кохання чи й ще якісь житейські незлагоди закинули його в наші краї. І ось уже ми бачимо, як він мандрує звідкись польовою доріжкою в зім’ятому, старому капелюсі, у плащі, скринька з художницьким причандаллям теліпається через плече, а непроникливе, із суворими вусами обличчя його осяває ранкова зоря. Усе якось так випадало, що вона йому світить навстріч… Відомо було, що Художник котрий уже рік має у собі нездоланну пристрасть — знайти, що задумав! А шукає він якихось дивовижних фарб, таких, щоб не вицвітали, не тьмяніли й не блякли від часу, зберігали б вічну свіжість, соковитість, чистоту тонів після дощової райдуги… Одне слово, були б як живі!
Блукаючи по наших балках, придивлявся він до всього, що там росте, а надто до того, що барвить. Не минав своєю увагою рослини найнезавиднішої, хай то була бузина чи цибуля, чистотіл або ж навіть всюдисущий отой паслін… Вдивлявся. Уважно розтирав пальцями на долоні сік із бадилини чи з ягідок. Шукав таких фарб, щоб не линяли, не боялися часу. Зовсім нелинючих. Вічних! А щоб не линяли — для цього нібито треба ще й доброго, якогось особливого, найчистішого воску… Так Художник опинився на Романовій пасіці, де й зародилася в нього думка змалювати його дочку Надьку.
Але це буде значно пізніше, а спершу, коли Художник став з’являтися в наших степах, ніхто й уявлення не мав про його можливості, хоча для нас, дітлахів, у його особі справді було щось незвичайне, починаючи з того його забродженого, що аж шумів від сягнистої ходи, плаща…
І дорослих, і нас, дітлахів, не раз обсідали сумніви: невже він із наших бур’янів зробить барвники, що все перебудуть? Аж, засперечаємось, бувало, чи можливе таке. А власне, чому ж би й ні? В кожному разі після відвідин Художника і його приглядань, коли він, нахилившись край межі над бур’яниною, довго над нею ворожить та дроби бере, дочуваємо, ніби й бур’яни стають біля нас значні, вже вони не ніщо… Набирають ціни! На Романове замовлення Художник пофарбував йому вулики в ясно-синє, брав щіточкою блакить просто від неба і фарбував: «Вічно будуть, не злиняють — небо ж не линяє!» Так і стоять синенькі, а на одному з’явився ще й гостровусий Мамай-козак, що ніколи не спить,— він на пасіці як у дозорі: здатен-бо ж оберегти бджолу від злого ока.
Художник намалював його понад замовлення, так ніби для жарту:
— Хай він вам пасіку стереже та на кобзі бринькає… Про те, щоб намалювати Надьку, спершу не йшлося, бо Художник взагалі натуру відбирав суворо, був досить перебірливий щодо тих, кого він волів би увічнити на шматині полотна. Замовлень не бракувало, але він брався за них насурмлено, якось неохоче. Одного разу на храмовому святі озерянська попадя, пишної вроди молодиця, пропонувала йому цілого червінця, тільки щоб змалював її, як є, в дукатах та корсетці, одначе Художник і червінцем не спокусився, сказавши, що сьогодні він краще безвідплатно гойдалку малюватиме. Не завжди вдавалося схилити його й до розмалювання скринь дівчатам у посаг, хоч це в нашого майстра добре виходило і від замовниць відбою не було.
Зате Надьку Винниківну, хоча й на маленькій полотнинці, він вимальовував трохи чи не все літо, не пропустивши, здається, жодної світанкової зорі, необхідної для цієї роботи.
Згодом у Ковельську, коли Художник показував у своїй занедбаній комірчині Надьчин портрет, ми одразу впізнали її — така була схожість усмішки й нахилу голови, вроджена граціозність, неповторне сяйво карих очей…
— Ось моя Мадонна,— сказав він тоді, добуваючи картину з якогось мотлоху, і враз, як од сонця, стало світліше в його комірчині-хижці, де по кутках висіли тільки порожні клітки без птахів. Пізнали ми її, нашу вишневощоку Надьку, стоїть, тримає мале дитя біля грудей. Уся мовби оповита сяйвом материнської відданості, любові й злагоди. І найбільша сила картини зосереджена на погляді молодої матері: бачиш, що нічого, крім немовляти, для неї на світі не існує, але лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх передчуває материнським інстинктом…
Малювати заходився вранці-рано. Тільки зазоріє — уже Художник велить Надьці вийти, поставить її лицем до палаючого крайнеба, налаштує мольберт і пензликом торк, торк у той бік, де зоря, і одразу ж цвіт од неї — на полотно. Зовсім недовго працює Художник, бо ще сонце й росу не спило — вже в нього скінчився сеанс, іди собі, Надько, гуляй до завтрашньої зорі…
Місячне марево Художник також ще й досі ловив, та все ж найбільше душі він докладав, щоб змалювати Надьку з дитям, вважаючи, що нічого вищого й достойнішого в житті для митця нема, як відтворити красу материнства…
Жодного схід-сонця Художник наш не проспав, така натура. Тільки зазоріє, вже він за роботою. Стоїть по коліна в росах, підхоплює пензликом відбитки зорі та й на полотно їх, на полотно! Зирк на ту, що під яблунею, зирк на схід, злегка пензликом черпне зорі — і на полотно, на щічки дитяткові та його молодій матері.
Полюбилася Художникові Романова пасіка: хоч би де не блукав, а сюди заверне. Чимось зійшлись обидва: мандрівник і господар. Сівши на призьбі, неквапом гомонять про дивовижно мудрий устрій життя, про закони й звичаї створінь, мудрують, чому іноді бджоли пускаються в танець біля вулика після польоту і що означає той їхній танок. Загадкою для обох лишається також і те, як бджоли в цілковитій темряві вулика будують таку досконалу споруду — воскові засіки для меду. Звідки бджолі знати розрахунки будівничого?
— Бджола — загадка, зірка — загадка, а людина хіба ж ні? Таємниця з таємниць,— розмірковує Художник.— Декотрі кажуть: людина — це жмуток м’язів… Але чи то все? Чи не краще б сказати: жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі…
Зненацька прийшла трагічна звістка з Тернівщини: у люту хуртовину кудись пробиравсь вночі наш Художник, і знайшли його в снігу закоцюблого — у тім самім вічнім плащі й капелюсі. А за пазухою — закутана в ганчірочку ота безсмертна його картина, що й серед снігів не втратила свіжості барв,— тільки на вустах зображеної замість посмішки з’явилася скорбота, а на щоці велика, наче жива сльоза.
Долею картини ми не переставали час від часу цікавитися. Потрапила вона до Харківської художньої галереї, яку фашисти спалили відступаючи, і лише кільканадцять полотен вдалося врятувати з полум’я. Учасники визволення Харкова добре пам’ятають, як фашисти палили при відступі картинну галерею. Готували підпал ретельно, бензином із каністр поливали всі поверхи, а біля виходу з галереї було виставлено ще й спеціальну команду автоматників, котрі мали стріляти по кожному, хто спробував би вихоплювати картини з вогню… Для чого був потрібен цей підпал, цей з усіх поглядів безглуздий акт вандалізму? І чи тільки чиєсь потьмарення звершувало його, сліпа озлоба приречених? Чи, може, якраз у полум’ї мали зникнути сліди злочинів ще раніших, сваволя грабіжників вищих, які, ще заздалегідь пограбувавши галерею, найцінніші експонати встигли-таки відправити на Захід? За кілька років по війні на одному з аукціонів у Нідерландах промайнуло було полотно невідомого майстра «Мадонна під яблунею», але чи вона то була, чи зовсім інша? Чи пропала десь, чи й зараз, ледь усміхнена, мандрує по світу? (За О. Гончарем; 916 слів).


Виконання тестових завдань
Варіант 1
1. Текст можна віднести до такого стилю мовлення:
А розмовного;
Б публіцистичного;
В художнього;
Г наукового.
2. У світовому мистецтві образ Мадонни уособлює:
А материнську втіху і гордість;
Б велич материнської любові;
В материнську лагідність і ніжність;
Г материнську жертовність.
3. У тексті використано такий вид опису:
А пейзажний;
Б інтер’єру;
В явища;
Г портретний.
4. Значення вислову Художника «людина — це… жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі…» означає:
А його зацікавленість людиною як потенційним об’єктом зображення;
Б його бажання реалістично відображати людину на своїх полотнах;
В його захоплення фізичною досконалістю людського тіла;
Г його сприйняття людини передовсім як особистості.
5. Вислів «золота ера» означає:
А період найвищого розквіту;
Б епоху поклоніння золоту;
В період в історії розвитку людства;
Г період найкращого матеріального становища людини.
6. У словосполученні пензликом черпне зорі використано такий художній засіб:
А уособлення;
Б метафору;
В алегорію;
Г гіперболу.
7. У третьому абзаці слова тьмяніли, блякли є:
А антонімами;
Б омонімами;
В синонімами;
Г паронімами.
8. Хто зображений на портреті:
А безіменна Мадонна;
Б озерська попадя;
В Надька Випниківна з дитям;
Г Мамай-козак.
9. Нездолана пристрасть Художника полягала у…
А малюванні портрета Надьки Винниківни;
Б розшукуванні природних матеріалів для створення фарб, які б не вицвітали;
В зловживанні алкоголем;
Г відвідуванні Романової пасіки.
10. Роман з Художником бесідували про…
А людські вади;
Б устрій життя, про закони й звичаї створінь;
В доньку Романа Надьку;
Г зірки.
11. Життя Художника закінчилося трагічно:
А його розстріляли німці;
Б він помер від нещасливого кохання;
В замерз в снігу;
Г його талант не було визнано.
12. Опрацьований текст утверджує думку про:
А безсмертя творчого генія людини і нетлінність справжніх шедеврів;
Б безперервний зв’язок людини і природи;
В неможливість створити справжній шедевр без красивої натурниці;
Г невибагливість справжніх митців у повсякденному житті.


Варіант 2
1. В опрацьованому тексті використано елемент:
А розмовного стилю;
Б наукового стилю;
В публіцистичного стилю;
Г епістолярного стилю.
2. Головний герой був:
А відомим митцем, що товаришував з Рєпіним і Куїнджі;
Б талантом-самородком, що змальовував красу рідного краю;
В невідомим місцевим художником, що заробляв на життя, виконуючи замовлення;
Г невідомим художником, що потрапив до Тернівщини після житейських негараздів.
3. Слова бузина, цибуля, чистотіл, паслін у третьому абзаці є:
А антонімами;
Б омонімами;
В синонімами;
Г однорідними членами речення.
4. Речення А власне, чому ж би й ні? у п’ятому абзаці є:
А власне питальним;
Б частково питальним;
В питально-риторичним;
Г питально-окличним.
5. У словосполученні місячне світло вловив використано такий художній засіб:
А уособлення;
Б метафору;
В алегорію;
Г синекдоху.
6. Вислів «зле око» означає:
А вкрасти;
Б позаздрити, наврочити;
В обсудити когось;
Г розламати.
7. В останньому абзаці слова підпал, безглуздий акт вандалізму є:
А антонімами;
Б омонімами;
В синонімами;
Г паронімами.
8. Як ставилися односельці до Художника?
А з належною шаною;
Б дивувалися його вчинкам;
В були байдужі;
Г заздрили йому.
9. «Таємницею із таємниць» Художник вважав.
А людину;
Б бджолу;
В зірку;
Г місячне сяйво.
10. Доля портрету після смерті художника:
А картину знищено фашистами;
Б продано на аукціоні в Нідерландах як полотно невідомого майстра;
В невідома;
Г повернено до Харківської художньої галереї.
11. У реченні з останнього абзацу Чи, може, якраз у полум’ї мали зникнути сліди злочинів ще раніших, сваволя грабіжників вищих, які, ще заздалегідь пограбувавши галерею, найцінніші експонати встигли-таки відправити на Захід? виділено слово означає:
А фашистів;
Б партійних діячів;
В дирекцію картинної галереї;
Г організованих злочинців.
12. Темою твору є:
А поетапне зображення створення шедевру;
Б зображення останніх років життя митця;
В незвичайна історія шедевру: від натхненного створення до невідомої його подальшої долі;
Г робота Художника над портретом.